1Повчання Асафа. Боже, чому Ти остаточно відкинув нас? Чому Твій гнів запалав на овець Твоєї отари?
2Згадай Свою громаду, яку Ти придбав віддавна. Ти викупив жезл Своєї спадщини: це — гора Сіон, на якій Ти оселився.
3Здійми, нарешті, Свої руки на їхню зухвалість, — за те зло, яке ворог накоїв у Твоїй святині.
4На Твоєму святі вихвалялися ті, які Тебе ненавидять; підняли знамена — свої знамена, і не зрозуміли.
5Начебто дерлися вгору,
6начебто були в лісовій гущавині, — розтрощили сокирами двері її; ще й сікачем і ломом зруйнували її.
7Спалили вогнем Твою святиню, опоганили до основ оселю Твого Імені.
8У своєму серці їхні свояки сказали разом: Давайте вигубимо до тла із землі всі Божі свята!
9Ми більше не бачимо наших знамен; уже немає пророка, і Він нас більше не знатиме.
10Доки, Боже, ворог буде знущатися? Доки ворог буде постійно глумитися з Твого Імені?
11Чому Ти завжди забираєш Свою руку, Свою правицю, з-посеред Твого лона?
12Бог — одвіку наш Цар — звершив спасіння посеред землі!
13Силою Своєю Ти встановив границі моря, Ти розтрощив у воді голови зміїв.
14Ти розчавив голови дракона і дав його на поживу народам Ефіопії.
15Ти пробив джерела й потоки, Ти висушив ріки Ітама.
16Твій день і Твоя ніч. Ти створив світло та сонце.
17Ти встановив усі границі землі. Створив літо й весну.
18Тож пам’ятай: ворог поглумився з Господа, і безумний народ зневажив Твоє Ім’я.
19Не віддай звірам душу, яка Тебе прославляє, не забудь назавжди душ Своїх убогих.
20Поглянь на Свій завіт, бо темні закутки землі заповнені оселями беззаконня.
21Хай упокорений не повернеться засоромленим. Бідний та вбогий величатимуть Твоє Ім’я.
22Устань, Боже, здійсни Свій суд. Згадай наклепи на Тебе від безумного, які зводить увесь день.
23Не забудь голосу тих, які шукають захисту в Тебе. Гордість Твоїх ненависників постійно підіймається до Тебе.
